Агора вирувала, метушилася. Поява чужинця збурила її ще більше.
—
Ти хто такий? Чого тобі тут треба? Таким як ти не місце серед нас! Іди
геть! Згинь, маро! Ти ніхто! Слабак! Дивак! Мудак! Дурник! —
перекрикувала вона сама себе тисячами голосів, махала тисячами рук,
тупотіла тисячами ніг.
— Твоє місце в сторожці! Он там! На краю поля!
— владний голос на мить розлився у розпеченому сонцем повітрі,
заглушивши липкий докучливий шум.
Чужинець мовчки розвернувся і пішов
геть. Назавжди. Щоби ніколи не повернутися. Можливо у хижу, що на краю
житнього поля. Можливо туди, де вічний вітер гойдає розмаїття трав. А
можливо й десь-інде далеко за обрій. Кому яке діло до того.
Немає коментарів:
Дописати коментар