© Asserti Arturo

Под голосний лемент жони благовірної Ельки виповз Мирко на хідника зо своєї халупи. Хатою ту стодолу міг назвати хіба його кумпель Орко, шо троха добре не добачав і не дочував по вживанню жидівської перцівки. Але не об тім річ. Рішив си той батяр осісти в кнайпі "Бальова саля" за філіжанкою гербати з чоколядовими андрутами. Та поки добирався шпацером, то файно лічив бруківку і не минав дорогою жадного генделика.

— Шлєг би тє трафив! — ревів він ображено, вивертаючи пуляреса, на файну кубіту за стійкою бальової салі, шо замість омріяних андрут пропонувала йому бичі яя, густо присмачені гострою муштардою.

— Коли бракує тобі, байстрюче, пеньонзів ровніж як і клепки в голові, то ходи туди, де таньше можна пожерти. А ти думав, шо до яїв мармулядку з пательні дають?! Оно під тин зо свинками повзи, хлопе! Порайдаєш там з ними...

І, недобра, вона кивнула головов в напрямку тину, де чиряком на задниці убогого вже красувався п'яний як беля бідака Орко.