***Вступ до діалектики одного буття***

За чаєм Наставник ставив монахам придуркуваті запитання. Він так завжди робить, коли хоче, щоби вони жерли менше цукерок.

— От скажи, — звернувся він до СуньВиня, — Уйо на голову насрав дракон. Це добре, чи погано?!

— Це добре! Уйо дебіл. Давно треба було йому насрати! — відповів монах.

— Але Уйо тепер не віддасть тобі борг, бо дракон пожер кучу вогнистого дробу на складах і гадив саме ним! Це добре, чи погано? — вів той далі.
— Погано! Уйо ж здох, а, отже, пропав мій позичений мільйон!
СуньВинь засмутився і заплакав.
— А якби Уйо не здох і віддав борг, то ти би спився і здох замість нього! Це добре, чи погано?!
СуньВинь замовк і почав про щось міркувати.
— Йобнуті довбограї! Триндіти, то не мішки носити... — зашипіла Елла, ліниво відкриваючи одне око, цапнула Наставника за палець, загребла всі цукерки в торбу і попиздувала у нірвану, туди, де не прийнято ставити придуркуваті запитання.
— Ну красно дякую, СуньВиню! — розізлився Наставник, витягуючи з кишені ложку і черпаючи кусень меду з загальної тарелі.
— Ну красно прошу! Тільки не розумію, добре це, чи погано?!