***Хистори оф АВЕ ЛАЙФ***
Смеркалось, и братия собрались в холле на диване и креслах у кофеавтомата травить очередные анекдоты.
Розказ уже традиційно почав Настоятель. Таку он річ повів.
— Жив-був на світі каучуковий слонік. Той слонік був не простий, а фіолєтовий та красівий. І господар у слоніка був.
Надоїв йому слонік, тай говорить він до слоніка: «Досить ти уже пожив
на цьому світі, втомився, а то є дуже кепсько, викину я тебе до
смітника». Ось так. Зовсім не шкода тому було чужої праці, затраченої на
виготовлення слоніка, а знаєте, скільки тої праці треба вкласти,
діточки, щоби слонік закумекав, а ще щоб він колір помінял на
канарейково-голубий. То вапще. Так отож бо й воно.
Але не викинув госпідар той слоніка, а поставив збоку від смітника. Стоїть слонік, з життям прощається. А там якраз пляшчинка від Пепсі-Коли з кришкою, а під кришкою бонуси накольні, ошивалася. Прислухалася, що слонік їй повідає, і у відповідь йому чеше як по писаному: «А я пляшчина непроста, я пепсі-кольна. Виготовили мене транснаціональні корпорації не з простого єбаніта, а з полімєтілмєтакрілата. Вот. А неєбаніт, а поліметилметлакрилат, то є гарантоване безсмертя. Мене ні одна зараза не наїбне на сім білім світі. Отаке от у мене гарне життя намічається на великій міській мусорці». Слонік аж очка вирячив від здивування і вже навіть забув про свою біду і хотів щось про латекс у відповідь загнати, аж тут повзе по землі жопоножка. «А шо ти таке?» — сходу поінтересувалася пепсі-кольна пляшчина. Думати ж їй ніхуя не тре, тому вона швидше сообразіла, що питати. «А я бацила, та не проста, а кокобацила із Тєхніона. Робота у мене такая простая. Жрать полімєтілмєтакрилат». Витащила кокобацила ножниці із кармана тай почала різать пепсі-колку. Та заорала у відповідь благим матом, но було уже пізно. Бацила була дуже зла і голодна. А слоніка вона не чіпала, бо не жруть такії бацили каучук. Ось така моя історія. Теперка ти, СуньВинь, розповідай.
Пока плёл Элигуй свою историю, СуньВынь и Элла уже начали дремать на диване, и только Уйо дослушал, периодически заправляясь латте у кофеавтомата.
— Я лучше тебе расскажу, — сказал Уйо. — Встретились однажды два кастанедовских летуна, да и такую речь ведут. «А ты в курсе, что поработили нас людишки?» — спрашивает один. «Неправда, — это мы их поработили. Ты разве Карлоса Кастанеду не читал?» — отвечает другой. «В том то и дело, что Карлито человек, плюс его подучили эти длинные пидорки-маги. Неужели ты думаешь, что он в нашу пользу что-то написал. Нельзя ему верить. Ой, нельзя!». «Бля буду!» — подтвердил второй, и они разлетелись в разные стороны.
С дівана громко заржала Елла.
Але не викинув госпідар той слоніка, а поставив збоку від смітника. Стоїть слонік, з життям прощається. А там якраз пляшчинка від Пепсі-Коли з кришкою, а під кришкою бонуси накольні, ошивалася. Прислухалася, що слонік їй повідає, і у відповідь йому чеше як по писаному: «А я пляшчина непроста, я пепсі-кольна. Виготовили мене транснаціональні корпорації не з простого єбаніта, а з полімєтілмєтакрілата. Вот. А неєбаніт, а поліметилметлакрилат, то є гарантоване безсмертя. Мене ні одна зараза не наїбне на сім білім світі. Отаке от у мене гарне життя намічається на великій міській мусорці». Слонік аж очка вирячив від здивування і вже навіть забув про свою біду і хотів щось про латекс у відповідь загнати, аж тут повзе по землі жопоножка. «А шо ти таке?» — сходу поінтересувалася пепсі-кольна пляшчина. Думати ж їй ніхуя не тре, тому вона швидше сообразіла, що питати. «А я бацила, та не проста, а кокобацила із Тєхніона. Робота у мене такая простая. Жрать полімєтілмєтакрилат». Витащила кокобацила ножниці із кармана тай почала різать пепсі-колку. Та заорала у відповідь благим матом, но було уже пізно. Бацила була дуже зла і голодна. А слоніка вона не чіпала, бо не жруть такії бацили каучук. Ось така моя історія. Теперка ти, СуньВинь, розповідай.
Пока плёл Элигуй свою историю, СуньВынь и Элла уже начали дремать на диване, и только Уйо дослушал, периодически заправляясь латте у кофеавтомата.
— Я лучше тебе расскажу, — сказал Уйо. — Встретились однажды два кастанедовских летуна, да и такую речь ведут. «А ты в курсе, что поработили нас людишки?» — спрашивает один. «Неправда, — это мы их поработили. Ты разве Карлоса Кастанеду не читал?» — отвечает другой. «В том то и дело, что Карлито человек, плюс его подучили эти длинные пидорки-маги. Неужели ты думаешь, что он в нашу пользу что-то написал. Нельзя ему верить. Ой, нельзя!». «Бля буду!» — подтвердил второй, и они разлетелись в разные стороны.
С дівана громко заржала Елла.
Немає коментарів:
Дописати коментар