Літколажики від Елли*2

==========================

— А тепер, коли ми спекалися цього зануди, давайте відкриємо дамський магазин!

І зараз же пів сцени покрилося персидськими килимами, з’явилися гігантські дзеркала, з боків освітлені зеленкуватими трубками, а поміж дзеркал вітрини, і в них глядачі в веселому замішанні побачили різних кольорів та фасонів парижські жіночі плаття. Це в одних вітринах, а інших з’явилися сотні дамських капелюшків, і з пір’їнками, і без пір’їнок, і з пряжками, і без них, сотні також черевичків — чорних, білих, жовтих, шкіряних, атласних, замшевих, і з ремінцями, і з камінцями. Поміж черевичків з’явилися футляри, і в них заграли світлом блискучі грані кришталевих флаконів. Гори сумочок з антилоп’ячої шкіри, із замші, із шовку, а поміж ними — здоровенні купи карбованих золотих продовгастих футлярчиків, в яких буває губна помада.

Дівка у вечірньому чорному туалеті, яка з’явилась чорт зна звідки, всім вродлива дівка, якби не псував її чудернацький шрам на шиї, заусміхалась біля вітрин посмішкою господині.

Восени 1938 року у популярний комісійний магазин у центрі Києва заходить пані в чорному капелюшку. Жінка неквапом розглядає товар, як раптом втрачає дар мови. На полицях вона натрапляє на плащ свого репресованого чоловіка.

Було порушено справу проти водія автозаку, який із Лук'янівської тюрьми довозив смертників до підвалів Наркомату внутрішніх справ УРСР. Саме він почав здавати ці речі від себе особисто, і це було виявлено.

Водій, який постачав товар у комісійний магазин під час арешту, відразу ж зізнався: речі він отримував від начальника тюрьми Івана Нагорного як премію за складну і виснажливу роботу. Йому запропонували, щоб якусь частину одягу передавати з одного боку як компенсацію, з іншого боку як нагороду. А потім, коли це виявилося, і виявилося, що це не вирішувало загального питання, було вирішено, що цей одяг потрібно передавати в комісійні магазини.

Під час слідства Нагорний виправдовувався, що видавав чужий одяг працівникам тюрьми, аби ті не псували власного. Як би там не було, все-таки була кров, і треба уявляти, що це закрите приміщення. Постріли, пороховий дим… Все було просякнуте запахом крові і пороху. Через те вони змушені були переодягатися.

— Я так і знав!

В яскравому світлі потужних вуличних ліхтарів від побачив на тротуарі внизу под собою даму в одній сорочині і панталонах фіолетового кольору. На голові у дами, правда, був капелюшок, а в руках парасолька.

Довкола цієї дами, яка знаходилась у стані повного потрясіння, то присідаючи, то пориваючись бігти кудись, хвилювалась юрба…

Крики і ревучий регіт донеслись і з іншого місця — а саме від лівого під'їзду, і, повернувши туди голову, Григорій Данилович побачив другу даму, в рожевій білизні.

==========================

Джерела елінського натхнення:

1. Вахтанг Кіпіані «Історична правда», https://youtu.be/KgeNInHqfQo.

2. Булгаков М. С. «Майстер і Маргарита».