***TAU. CHAPTER THREE***

Сьогодні в пекєльковому кал-центрі наглої помочі дежурила бригада Елли. Дзвінків було не так багато, тому коли на центральному табло висвітився номер Верхньогірного Монастиря, всі взялися за паралельні слухавки.

— Уйо, чуєш?! Верхньогірні жерці жаліються, что до них занадився якийсь дрібний біс права качати. Він їм уже трохи набрид. Просять придавити його чимось важким. Що будемо робити?

— Шайтанідзе? А що у нас в сухому залишку? — поцікавився Уйо.

— По-перше, біс проклинає всіх, чиє світобачення відмінне від його власного! — повідомив СуньВинь.
— По-друге, біс сам не дотримується тих істин, які намагається впарити оточуючим, — докинув від себе Наставник.
— По-третє, зрозуміло! — буркнув Уйо, натискаючи кнопку «Переадресація». — Ним займеться криптобригада з Центральної Африки, про яку він навіть не має уявлення, що вони мають про нього чудове уявлення.
Духовні брати засміялися. В трубці бентежно мовчали.
— Не будь я Елла! А Елла завжди говорить (не)правду! — заявила Елла, даючи відбій.
Далі нічне чування тривало без ексцесів.